Я так люблю осінь,
коли листя тихо кружляє над містом.
Воно жовто-червоне,
живе, кольорове,
тихим шелестом падає
вниз, до землі.
Вдень ще тепло і сонце пригріє,
але кажуть, в горах випав сніг.
Понад ранок блискучий іній
на газонах затриматись міг
не надовго, бо сонячні промені
знов зеленим забарвлять траву.
І, мов літньою спекою втомлене,
листя жовто-червоне,
живе, кольорове,
прикриває траву для зимового сну.
Листя знову кружляє над містом,
ніби там, на гілках, стало тісно,
щоб зігріти траву від інею,
тихим шелестом вниз, до землі.
Листя знову кружляє над містом
і осіннім наповнює змістом,
відображенням неба синього
в теплих згадках про літні дні.
Разом з листям під вальс листопаду
ми сміливо торкнемося мрій.
Я пізніше поправлю помаду,
поки поруч нікого,
тільки листя червоне,
поцілунком осіннім мене відігрій.
Листя знову кружляє над містом,
ніби там, на гілках, стало тісно,
щоб зігріти траву від інею,
тихим шелестом вниз, до землі.
Листя знову кружляє над містом
і осіннім наповнює змістом,
відображенням неба синього
в теплих згадках про літні дні.
