Це моя країна. В ній такі як я люди.
Частіше порядні. Про інших не будем.
І небо тут рідне. Блакитне, чи сіре.
І як не було б там – я в землю цю вірю.
Гілки яблуневі в садочку плоди соковиті схилили
І люляє матір синочка – співа колискову красиву.
Поспить і проснеться дитина, і татко підкине до неба:
«Дивись, син – це твоя країна. Це дім твій – його знати треба».
І хоч підтікає в нім стріх – ми маємо голову й руки,
Тож не поспішай, сину, їхать. Не треба робить зайвих рухів
Це моя країна. В ній такі як я люди.
Частіше порядні. Про інших не будем.
І небо тут рідне. Блакитне, чи сіре.
І як не було б там – я в землю цю вірю.
Збирає хтось сумку в дорогу, і їде у Польщу, чи далі.
Країн трохи є за порогом – Іспаній, Америк, Італій.
Світ круглий, тому безкінечний, і поки ми миєм сусідів –
Росте, виростає малеча, позбувшись батьківського сліду.
Це моя країна. В ній такі як я люди.
Частіше порядні. Про інших не будем.
І небо тут рідне. Блакитне, чи сіре.
І як не було б там – я в землю цю вірю.
Це моя країна. В ній такі як я люди.
Частіше порядні. Про інших не будем.
І небо тут рідне. Блакитне, чи сіре.
І як не було б там – я в землю цю вірю.
Це моя країна. В ній такі як я люди.
Частіше порядні. Про інших не будем.
І небо тут рідне. Блакитне, чи сіре.
І як не було б там – я в землю цю вірю.