Крізь старі фотоальбоми
Пробиваються жалі
Якщо ми люди-кораблі
То ми давно вже потонули
Ні в морях, ні на землі
Нам не засвітять, не знадіять
Маяки
Коли ми стали такі?
По чужих містах
Я уже не знаю, куди іду
Сама несу себе на руках
Ніхто навіть не помітить, якщо я пропаду
Правильно буде - зникну
Тож не накликай на себе цю біду
Навіть, якщо ти безслідно щезнеш
Всеодно я тебе любити буду
Крізь старі фотоальбоми
Пробиваються жалі
Якщо ми люди-кораблі
То ми давно вже потонули
Ні в морях, ні на землі
Нам не засвітять, не знадіять
Маяки
Коли ми стали такі?
На тобі немає лиця
Ця незграбна усмішка - твоя милиця
Ти ж пообіцяв
Що твоя ріка не змінить напрям до кінця
У очах - печаль
І, може, ще щось зміниться
Та на тобі немає лиця
З початку й до кінця
Я подарую усмішку тобі
Навіть, якщо її втрачу я сама
Цілому світу бракує вогню
Коли його у твоїх очах нема
Крізь старі фотоальбоми
Пробиваються жалі
Якщо ми люди-кораблі
То ми давно вже потонули
Ні в морях, ні на землі
Нам не засвітять, не знадіять
Маяки
Коли ми стали такі?
Палай, давай, палай, не залишай
По собідурних жалів і нарікань
Якщо немає вогню - палай променем
Сонця нема - тоді хмарами заряджай
Хто буде щастя моє?
(Ти і є)
З ким я розділю горе?
(З собою)
Жодна на світі потвора
Не завадить бути собі опорою
Крізь старі фотоальбоми
Пробиваються жалі
Якщо ми люди-кораблі
То ми давно вже потонули
Ні в морях, ні на землі
Нам не засвітять, не знадіять
Маяки
Коли ми стали такі?
