Вовчі ікла все потрощать
Я хотіла по-хорошому
Мені бути би простіше
Та писатимуть про інших
Безліч слів, даремних речей
Чи хтось по мені заплаче?
Пробач
Я створена для самоти (Може..)
Але ти зі мною.. може ти?
Знову жури непрошені, я бачу усіх занадто хорошими
Надто вірю, занадто спрощую я так хотіла би шкіру товщу
Аби була мені товща шкіра, аби я пазурі мала звіра
Мені навряд чи забракло б сили трошечки менше тебе любить
Вовк за бочок не страшися казок
Справжнє лихо — то вовчиця, що забилась у куток
Простягнеш до неї руку відгризе по плече
Потім попросить ще
Чи хтось по мені заплаче?
Пробач
Я створена для самоти (Може..)
Але ти зі мною.. може ти?
Нащо ти підходиш впритул до мене?
Я неначе яблуко ще зелене
Дертися вгору моя потреба, як я буду, якщо ти вкусиш?
Звуки складають літери мілілітрами, букви складені у абзац
Я не вмію по губах бігти по пʼятах
Я не знаю, що буде далі! Аби я знала, аби я пазурі гострі мала
Я би наврядчи тебе питала, чи памʼятаєш моє лице?
Підлога лавою — скок, зробимо першими крок
Життя дає нам урок, та я не знаю, чого я маю навчитись
Вовк за бочок не страшися казок
Справжнє лихо — то вовчиця, що забилась у куток
Простягнеш до неї руку відгризе по плече
Потім попросить ще
Чи хтось по мені заплаче?
Пробач
Я створена для самоти. (Може..)
Але ти зі мною.. може ти?