Як дерев жалі на своєму склі я пишу сумні слова.
Де ти, мандрівник? Корабель твій зник, вже минає рік, а може два.
Я в юрбі одна, я в журбі одна, я і день, і ніч одна.
І згорають дні, що робить мені?
Вернешся чи ні? Хто зна? Хто зна? Хто зна?
І море моїм коханням хворе, і в небі вже палає хрест.
Невже, прикута до небес любов, любов моя?
І море моїм коханням хворе,
Невже, до скелі самоти навік прикута горем ти,
Несамовита, як моря, любов моя?
Ти зірками слів душу запалив, душу запалив мою.
Твої очі скрізь. Де ти? Озовись!
Де ти? Повернись! Тебе молю.
Темно на землі, сумно на землі, зимно на землі мені.
Я собі чужа, я усім чужа і моя душа в пекельному вогні.
І море моїм коханням хворе, і в небі вже палає хрест.
Невже, прикута до небес любов, любов моя?
І море моїм коханням хворе,
Невже, до скелі самоти навік прикута горем ти,
Несамовита, як моря, любов моя?
Знає тільки Бог, чи ми будем вдвох, чи я жду тебе дарма?
Все одно мені: світло чи пітьма, як тебе нема - і літо, як зима.
І море моїм коханням хворе, і в небі вже палає хрест.
Невже, прикута до небес любов, любов моя?
І море моїм коханням хворе, невже до скелі самоти
Навік прикута горем ти, несамовита, як моря, крилата,
Приречена до страти, любов, любов моя!!!
