Колись я був зовсім ще юний,
І світ здавався без кінця.
Твій сміх лунав у кожнім ранку
І зігрівав наші серця.
Ми не гадали, що так швидко
Розлучить доля нас тоді.
Ти стала щастям для іншого,
А я лишився сам в житті.
Я тебе не розлюбив
Я просто змовк і відпустив.
Ти заміж вийшла, я лишив
Свою любов у спогадах.
Я більше так і не кохав,
Не зміг заміни я знайти.
І все життя тебе тримав
У серці тихо і в душі.
Минули роки непомітно,
Сивина лягла на скронь.
Були жінки — та не було в них
Того тепла, що в очах твоїх.
Я не шукав собі заміни,
Бо знав: любов — вона одна.
І краще жити з тим, що було,
Ніж з порожнечею щодня.
Я тебе не розлюбив
Я просто змовк і відпустив.
Ти заміж вийшла, я лишив
Свою любов у спогадах.
Я більше так і не кохав,
Не зміг заміни я знайти.
І все життя тебе тримав
У серці тихо і в душі.
Іноді ти приходиш у сни
Молода, як у ті роки.
Посміхнешся — і на мить
Серце знову хоче жить.
Я прокидаюсь без жалю,
З усмішкою на устах…
Бо хоч у снах — але живу
Де ми разом… хоч ще раз.
Я тебе не розлюбив
І вже нічого не прошу.
Нехай життя нас розвело,
Я дякую за ту весну.
Я більше так і не кохав,
І не шкодую ні про що.
Бо юність ніжну я сховав
Там, де завжди — твоє тепло.
Якщо згадаєш колись ти
Ті дні, що були юні ми
Знай: є десь добрий, сивий чоловік,
Що зберіг тебе…
Назавжди.
