Там, де дощ, мов кобза виграє,
І між мохом спить стара стежина,
Там земля і небо — все моє,
Там душа — мов чиста павутина.
Я несу у серці тільки світло,
І не жду, щоб хтось мене знайшов.
Я зникаю там, де все розквітло
Де ніщо не ранить, лиш любов.
Я — там, де я є,
Де тиша — мій дім,
Де все не залежить
Від слів і від змін.
Мені не болить
Мені вже не треба.
Я дихаю вільно
Зі мною моє небо.
Там, де сонце п'є туман із річки,
І трембіта кличе в небеса,
Я ступаю легко і без звички,
Бо в мені вогонь, а не сльоза.
Мої кроки — шепіт перших квітів.
Я несу у світ свою красу.
І не треба більше ні обличчя,
Щоб знайти єдину ту стезю.
Я — там, де я є,
Де тиша — мій дім,
Де все не залежить
Від слів і від змін.
Мені не болить
Мені вже не треба.
Я дихаю вільно
Зі мною моє небо.
Нехай колись була слабкою,
Тепер я — вітер і вода.
Не зломлена я вже журбою
Я вільна, наче річка молода.
Усе, що є — приймаю без вагання,
Все, чим я стала, я люблю сама.
Бо Гори — мій початок і прощання,
Мій спокій, де не дихає зима.
Я — там, де я є,
Де тиша — мій дім,
Де все не залежить
Від слів і від змін.
Мені не болить
Мені вже не треба.
Я дихаю вільно
Зі мною моє небо.
Я — там, де я є,
Де тиша — мій дім,
Де все не залежить
Від слів і від змін.
Мені не болить
Мені вже не треба.
Я дихаю вільно
Зі мною моє небо.
