Я чекав тебе, хоч і не знав ім’я,
Ніби світанок після довгих злив.
Ти не питала, ким я був учора,
Ти просто стала тим, чим я жив.
У твоїх очах — тиша і дім,
Там не страшно мовчати удвох.
Я зрозумів: усе, що було до,
Було лиш шляхом до цих думок.
Я хочу тебе обійняти і всю зацілувати,
Сховати від світу, від вітру й тривог.
Я хочу з тобою прокидатись і знати —
Ти мій дім, ти мій сон, ти мій подих і крок.
Якщо це любов — не питай і не бійся,
Я більше нікуди від тебе не йду.
Я просто з тобою навчився лишатись,
Коли навіть серце тремтить на краю.
Між нами не треба гучних обіцянок,
Достатньо тиші й теплих плечей.
Ти — мій спокій серед ранків,
Мій тихий дім серед тисяч речей.
Нехай за вікном змінюються дні,
І світ не завжди такий, як у сні.
Я залишаюсь — бо поруч з тобою,
Кожен мій день оживає любов’ю.
Я хочу тебе обійняти і всю зацілувати,
Сховати від світу, від вітру й тривог.
Я хочу з тобою прокидатись і знати —
Ти мій дім, ти мій сон, ти мій подих і крок.
Якщо це любов — не питай і не бійся,
Я більше нікуди від тебе не йду.
Я просто з тобою навчився лишатись,
Коли навіть серце тремтить на краю.
Я хочу тебе обійняти і всю зацілувати,
Сховати від світу, від вітру й тривог.
Я хочу з тобою прокидатись і знати —
Ти мій дім, ти мій сон, ти мій подих і крок.
Якщо це любов — не питай і не бійся,
Я більше нікуди від тебе не йду.
Я просто з тобою навчився лишатись,
Коли навіть серце тремтить на краю.
Я хочу тебе обійняти…
І більше вже не відпускати.
