Ніч спустилась тихим подихом,
Засвітились дві зорі.
Я іду до тебе з поспіхом
По стежині у росі.
Хай туман долину вкриє,
Та не зіб’є шлях мій знов,
Бо душа лише з надією
Пам’ятає ту любов.
Вітер в гаї свище й свище,
Я до тебе, мила, йду,
Пригорнусь до тебе ближче
Й прихисток душі знайду.
Ти для мене — наймиліша,
Знаєш ліки від жалю,
Твоє серце найніжніше
І за це тебе люблю.
Там, де річка сріблом грає,
Де спочине вітру спів, —
Я тебе, мов світ, впізнаю
Поміж тисяч теплих снів.
Ти — як ранок після бурі,
Як проміння в небесах,
І в очах твоїх, немовби
В синіх лагідних водах.
Вітер в гаї свище й свище,
Я до тебе, мила, йду,
Пригорнусь до тебе ближче
Й прихисток душі знайду.
Ти для мене — наймиліша,
Знаєш ліки від жалю,
Твоє серце найніжніше
І за це тебе люблю.
Прилечу до тебе пташкою,
Хай підхопить мрійний сон,
Щоб торкнутись тихо ласкою
Твого серця, мов ікон.
І коли розтане вечір
У задумливій імлі,
Я скажу тобі, мов вічність:
«Ти — єдина на землі».
Вітер в гаї свище й свище,
Я до тебе, мила, йду,
Пригорнусь до тебе ближче
Й прихисток душі знайду.
Ти для мене — наймиліша,
Знаєш ліки від жалю,
Твоє серце найніжніше
І за це тебе люблю.
Вітер в гаї свище й свище,
Я до тебе, мила, йду,
Пригорнусь до тебе ближче
Й прихисток душі знайду.
Ти для мене — наймиліша,
Знаєш ліки від жалю,
Твоє серце найніжніше
І за це тебе люблю.
