Вона сиділа край вікна,
У цей вагон зайшов і він.
Одружений, — подумала вона,
Їй тридцять п'ять, — подумав він.
А за вікном цвіла весна,
Птахів усюди чути спів.
Красивий, — думала вона.
Тендітна й ніжна! — думав він.
Життєва проза ось така:
Він встав і вийшов на перон...
Шкода! – подумала вона.
Шкода! – подумав теж він в унісон.
А в дома з келихом вина
Ввімкну́ла музику, а десь гори́ть камі́н
Одна... – подумала вона.
Один... – подумав він.
Усе змінилось через рік
В вагон зайшла вона, а він один
Чи можна, вибачте, до Вас?
Звичайно можна— мовив він.
A зa вікном знову веСна́
І все, як у прекраснім сні.
Bи знаєте, я Вас чекала
Я вас шукав— відповів він.
Тремтіло полум'я свічі,
Вогонь легенько тріскотів.
Це доля? — мовила вoнa
Кохання — прошепотів їй він.
