На гори знову впала ніч,
Зірки тремтять у верховіть.
А вітер-брат мій віч-на-віч
Про давні дні мені шумить.
Він бачив все, що я питаю,
І де твій погляд я шукаю.
Смереки дивляться в туман,
Немов ховають наш колишній стан.
Туман сповзає з верховіть,
Ховає стежки у імлі.
Там тіні ходять, мов живі,
Забуті, але не чужі.
Це відблиск тих далеких днів,
Загублених серед віків.
Це тихий плач старих лісів,
Що в серці назавжди осів.
Торкаюсь пальцями кори,
Що бачила усі віки.
Під нею час, немов заснув,
І в тиші шепіт твій почув.
Річка-сестричка вдалині
Співає про минулі дні.
Питаю в неї: “Де мій шлях?
Чому в житті склалось не так?”
Туман сповзає з верховіть,
Ховає стежки у імлі.
Там тіні ходять, мов живі,
Забуті, але не чужі.
Це відблиск тих далеких днів,
Загублених серед віків.
Це тихий плач старих лісів,
Що в серці назавжди осів.
Той Туман-старий танцює,
Нам минуле знов малює...
Час не лічить, час руйнує,
Тільки пам'ять нас рятує...
