Ми зустрілись випадково — під дощем у дворі,
Ти сміялась крізь хмари, я мовчав у грі.
Твої очі світили, як вогні на мостах,
І в ту мить я забув, що буває страх.
Ти сказала: “Не треба слів — просто йди”,
Я ішов поруч тихо, боявся зникти з мрій.
Той момент, як вино — теплий, гіркуватий слід,
І кожен листок тоді падав, як мій спогад твій.
І досі чую, як смієшся ти,
Осінь в серці не хоче йти.
Твоє ім’я — як тихий дзвін,
Що не згасає серед хвиль.
Осінь, неси мене туди,
Де вперше я дививсь в її очі.
Там, де все було живим,
Де навіть дощ здавався ночі.
Осінь, неси мене назад,
Де вона сміялась без причин.
Я не забув — просто час
Залишив нас між вітром і снами.
Ми малювали майбутнє в простих словах,
Де кожен акорд тримав тепло в руках.
І навіть коли нас розвели дощі,
Я все одно впізнаю тебе в тиші.
Ти в кожній вулиці, в кожному дні,
У дрібних моментах, що згадуються мені.
І хоч давно ми чужі у світах —
Ти залишилась в моїх снах....
І досі чую, як смієшся ти,
Осінь в серці не хоче йти.
Твоє ім’я — як тихий дзвін,
Що не згасає серед хвиль.
Осінь, неси мене туди,
Де вперше я дививсь в її очі.
Там, де все було живим,
Де навіть дощ здавався ночі.
Осінь, неси мене назад,
Де вона сміялась без причин.
Я не забув — просто час
Залишив нас між вітром і снами.
Якби міг, я б залишив ту мить,
Де ми з тобою стоїмо без слів.
Ні майбуття, ні минулих днів —
Тільки ми, і світ без злив.
Осінь, неси мене туди,
Де вперше я дививсь в її очі.
Хай знову стане все живим,
Хай дощ нам грає наш мотив.
Осінь, верни мені той час,
Де вона сміялась без причин.
Я не забув — просто нас
Залишила любов у пісні.
