На тому березі, за рікою часу,
Стояв наш дім, немов забута казка.
Там пахло м'ятою і свіжим хлібом,
І кожен день був дивом оповитий.
Той берег, той берег за рікою,
Де в серці не було зими.
Той берег, той берег не зі мною,
Ми назавжди з ним розведені.
І тільки хвилі пам'яті несуть
Туди, де нас уже, на жаль, не ждуть.
На жаль, не ждуть...
На підвіконні герань цвіла червоно,
І дощ стікав по втомленому склі.
Ми там ховались від біди й кордонів,
І мрії всі лишились в тій землі.
Ой, річко-пам'яте, скажи, невже ніколи
Не збудувати міст через роки?
Той сміх дитячий чується здаля,
Та я не плачу, просто серце коле,
Бо та земля — навіки не моя.
Той берег, той берег за рікою,
Де в серці не було зими.
Той берег, той берег не зі мною,
Ми назавжди з ним розведені.
І тільки хвилі пам'яті несуть
Туди, де нас уже, на жаль, не ждуть.
На жаль, не ждуть...