Я кидаю в горнило стос облич,
Де кожна посмішка — отрута і обман.
Століття масок, тисячі оман,
Що залишили на землі цей шрам.
Я принесла в долонях свій неспокій,
І той тягар, що я несла віками.
Вогонь реве, неначе звір жорстокий,
Він п’є мій біль гарячими ковтками.
Живе багаття дихає в лице,
Немов питає: «Чи готова ти на це?»
Танцюй, вогонь, свій танець-одкровення,
Очисти душу і спали мій страх.
Ти — мій палач, ти — моє вознесення,
Що тане попелом на спалених вустах.
Гори, мій сум, гори дотла!
Щоб я нарешті вільною була.
Гори, мій біль, гори дотла!
Щоб я наново жити почала.
Дивлюся в полум’я, як в очі правді
Воно не бреше і не знає меж.
Усе фальшиве гине в цьому вогнепаді,
Світу вчорашнього там не знайдеш.
Зникають тіні, що мене лякали,
У сталь гартовану переплавляю гнів.
Мене цей час так довго тут чекали
На сповіді у тисячі вогнів.
Усе так ясно в дзеркалі вогню,
Я в ньому бачу істину свою.
Танцюй, вогонь, свій танець-одкровення,
Очисти душу і спали мій страх.
Ти — мій палач, ти — моє вознесення,
Що тане попелом на спалених вустах.
Все, що горіло, згоріло дотла!
Я відродилась! Я вільна! Я змогла!
Танцюй, вогонь, свій танець-одкровення,
Очисти душу і спали мій страх.
Ти — мій палач, ти — моє вознесення,
Що тане попелом на спалених вустах.
