Я не шукаю слів, бо все сказали очі,
коли втома між нами розчинила ночі.
Мовчав, коли треба було кричать,
бо серце не вміє вчасно прощать.
Ми палили дотла — і залишився дим,
але він теж наш, він ще живим.
І навіть коли нас кине світ,
я чую — ти є. І це вже мить.
Ми не зникли, ми просто впали в час,
і світ пішов, але не з нас.
Ти був мені, як спокій у шторм,
і я все ще бачу тебе — крізь сон.
Там, де ми ще є — не гасне світло,
де біль не ріже, а просто тихо.
Там, де мовчить земля і дихає небо,
я все ще йду до тебе
Там, де мовчить земля і дихає небо,
я все ще йду до тебе.
Там, де ми ще є — слова не треба.
Я все пробачив — навіть себе.
Ти в кожнім дощі, у відблиску скла,
все, що боліло — вже не моя вина.
Я йду по слідах, де були ми двоє,
і вчуся знов вірить, що все живе.
Я поруч, навіть коли далеко.
Не кликай — я вже тут.
Не забувай, де ми мовчали,
там, між словами — все, що тримали.
Не обіцяй, просто дихай зі мною,
я не в минулому — я під рукою.
І навіть якщо нас розділить день,
він нас поверне, бо вогонь не зник.
Там, де ми ще є — не гасне світло,
де біль не ріже, а просто тихо.
Там, де мовчить земля і дихає небо,
я все ще йду до тебе
Там, де мовчить земля і дихає небо,
я все ще йду до тебе.
Там, де ми ще є — слова не треба.
Я все пробачив — навіть себе.
