Стелиться, плине над річкою білий туман,
І під вербою я ніжно тебе обіймаю.
Наче лозиночка твій, так хвилюючий стан,
Знаю тебе лиш одну я навік покохаю.
Місяць у променях сонця скупався і зник,
Змовк соловей, утомився всю ніч нам співати.
Знову розцвів у полях кольорами квітник,
Зовсім не хочу до дому тебе проводжати.
Ніжно я руку твою у долонях держу,
В карії очі твої ще і ще заглядаю.
В тисячний раз повторюсь і тобі я скажу,
Як сильно, пресильно одну лиш тебе я кохаю.
Стелиться, плине над річкою білий туман,
І під вербою я ніжно тебе обіймаю.
Наче лозиночка твій, так хвилюючий стан,
Знаю тебе лиш одну я навік покохаю.
Сміхом дзвінким зчарувала назавжди мене,
Ллється, дзвенить він, немов би співає джерельце.
Знаю, ти доля моя, що мене не мине,
Та, що навік підкорила моє спрагле серце.
День що без тебе, розтягнеться ніби на рік,
Вечора хочу, щоб знову тебе пригорнути.
І залишитись з тобою на цілий, на вік,
Щоб разом і завжди нам поруч бути.
Стелиться, плине над річкою білий туман,
І під вербою я знову тебе обіймаю.
Наче лозиночка твій, так хвилюючий стан,
Знаю тебе лиш одну я навік покохаю.
Стелиться, плине над річкою білий туман,
І під вербою я знову тебе обіймаю.
Наче лозиночка твій, так хвилюючий стан,
Знаю тебе лиш одну я навік покохаю.
Знаю тебе лиш одну я навік покохаю
