Таксист не питає зайвого,
Я вдячний йому за те.
Здається, колись я знав його,
Та спогад війна краде…
Батьківське містечко злякано
У вікна таксі глядить,
Ховає лице заплакане,
Міцним табаком димить.
Солдату ходити боляче
По рідним своїм місцям,
Бо школа тепер - бомбосховище,
Немає дитинства там.
Знайомі двори покинуті,
Мов сироти, сплять брудні.
Хоч мачуха їхня присмерті,
Немає кінця війні…
Виходжу. Під домом спаленим
Між чорних стою руїн.
Дитинство лежить роздавлене.
Нікому я вже не син.
Тут мама моя похована
(Ракета встромила хрест),
Тут татова тінь схвильована
(Довічний проходить квест).
Солдату ходити боляче
По рідним своїм місцям,
Бо школа тепер - бомбосховище,
Немає дитинства там.
Знайомі двори покинуті,
Мов сироти, сплять брудні.
Хоч мачуха їхня присмерті,
Немає кінця війні…
Хрустить бите скло під берцями…
Стискаю свій біль в кулак
І в небо всіма кілогерцями
Кричу: «Як же так? Як же так?»
І біль мій летить над попелом…
Крізь зуби собі клянусь:
«Я бомбою, дроном, пострілом
За рідних своїх помщусь!»
Солдату ходити боляче
По рідним своїм місцям,
Бо школа тепер - бомбосховище,
Немає дитинства там.
Знайомі двори покинуті,
Мов сироти, сплять брудні.
Хоч мачуха їхня присмерті,
Немає кінця війні…
