Людей некрасивих не буває,
Буває некрасивою душа.
Чиясь добро́м світ прикрашає,
Чиясь же зло́бою вб'є без ножа.
Найважче розчаруватись в людях,
Яких любив, яким ти довіряв.
Яких впустив ти в своє серце,
Бо сліпо щирість ти у них вбачав.
Розчарування, мов кривава рана,
Забрало віру, наче темна тьма.
Та я крізь біль знайду свій шлях до світла,
Душа у правді не вмира.
Не все згоріло у вогні,
Ще є надія в глибині.
І навіть зрада не здолає —
Добро у серці не згасає.
Розчарування підрізає крила,
Байдужість серце накриває,
І руки мов опу́щені вітрила,
І вогник дружби на очах згасає...
І в тих очах не бачиш ти тепла,
І радості від зустрічі немає.
Хоча й надалі ти бажаєш всім добра,
Та душу ти уже не відкриваєш.
Розчарування, мов кривава рана,
Забрало віру, наче темна тьма.
Та я крізь біль знайду свій шлях до світла,
Душа у правді не вмира.
Не все згоріло у вогні,
Ще є надія в глибині.
І навіть зрада не здолає —
Добро у серці не згасає.
Ти сам не Ангел, і наробив дурниць
Через образу і розчарування.
Твоя душа тепер горить вогнем
Змішалось все і злоба і кохання.
Себе картаєш, що піддавсь спокусі
На гріх відповідать гріхо́м.
Адже це все не у твоєму дусі,
Та очі вже покриті тумано́м.
Розчарування, мов кривава рана,
Забрало віру, наче темна тьма.
Та я крізь біль знайду свій шлях до світла,
Душа у правді не вмира.
Не все згоріло у вогні,
Ще є надія в глибині.
І навіть зрада не здолає —
Добро у серці не згасає.
Води цілющої хоча б ковток,
Щоби в душі полікувати рани,
Щоби звільнити серце від голо́к,
Голо́к від зради і обману.
Слова "Ми друзі!" - просто звуки,
Що розлетілись, мов осінній лист
І ти стоїш тепер на перехресті,
З розбитим серцем, і на душі — вже свист....
Розчарування, мов кривава рана,
Забрало віру, наче темна тьма.
Та я крізь біль знайду свій шлях до світла,
Душа у правді не вмира.
Не все згоріло у вогні,
Ще є надія в глибині.
І навіть зрада не здолає —
Добро у серці не згасає.
