Ти стоїш у дверях, не знімаєш плащ,
В тиші чути лише мій прихований плач.
На підлозі — розсипані білі перлини,
Ми рахуємо наші останні хвилини.
Ти прийшов не миритись, а обрізати нитку,
Зачиняєш за нами важку чорну хвіртку.
Погляд твій оминає мої дзеркала,
Я сьогодні для тебе — прозора, мала.
Ми мовчимо — слів немає в запасі,
Ти вже весь там, на іншій терасі.
На столі твій смартфон розриває пітьму
Хтось чекає на тебе, я все прийму.
Він вібрує і світиться, просить уваги,
В нас не вистачить більше на правду відваги.
Ти скидаєш дзвінок, але жест цей пустий,
Цей вечір між нами — холодний, густий.
Ця ніч — як розбитий старий кришталь,
В очах твоїх бачу холодну печаль.
Сценарій закінчено — світло згаса,
Змиває наш грим ця нежданна роса.
Ми стерли сюжет до самого дна,
Тепер я одна — і ти сам, сповна.
Неонові тіні, порожній фінал —
Ось так виглядає… розбитий бокал.
Ти береш свій ключ з тумби в прихожій,
На колишнього себе зовсім не схожий.
Сухо клацнув замок — наче постріл у спину,
Я вдихаю цей пил і цю павутину.
Кроки стихли в під’їзді, ліфт поїхав униз,
Ця вистава скінчилась — не треба реприз.
Не дивлюсь у вікно, не шукаю таксі,
Ми лишились у минулому, в мертвій красі.
Ця ніч — як розбитий старий кришталь,
В очах твоїх бачу холодну печаль.
Сценарій закінчено — світло згаса,
Змиває наш грим ця нежданна роса.
Ми стерли сюжет до самого дна,
Тепер я одна — і ти сам, сповна.
Неонові тіні, порожній фінал —
Ось так виглядає… розбитий бокал.
