Ткала мати сину пояс на світанні,
Коли перші роси впали на лани.
І вкладала в тихім, щирім тім мовчанні
В кожну нитку долі вогники весни.
Не питала сина, що йому вплітати,
Бо у серці знала всі його шляхи.
Лиш хотіла долю міцно зав’язати,
Щоб його минали подихи біди.
Я вплету в той пояс зелену надію,
Щоб життя стелилось, наче влітку гай.
Білою ниткою землю твою вкрию,
Ти лише, дитино, край свій пам’ятай.
Срібною зірницею шлях твій освячу,
Бережи, мій сину, ту любов святу.
Перша нитка – зелень, як рута і м’ята,
Щоб твої дороги не знали тривог.
Щоб душа була твоя світла і багата,
І щоб завжди вірним був для тебе Бог.
Щоб вела стежина крізь сади й діброви,
Де панує спокій, а не лютий бій.
Це нитки надії, віри і любові,
Що весну дарують у душі твоїй.
Я вплету в той пояс зелену надію,
Щоб життя стелилось, наче влітку гай.
Білою ниткою землю твою вкрию,
Ти лише, дитино, край свій пам’ятай.
Срібною зірницею шлях твій освячу,
Бережи, мій сину, ту любов святу.
А як стане важко на життєвім полі,
Чи затужить серце в далечі доріг,
Ти до серця пояс притули з любов’ю
Він тебе поверне на рідний поріг.
Я вплету в той пояс зелену надію,
Щоб життя стелилось, наче влітку гай.
Білою ниткою землю твою вкрию,
Ти лише, дитино, край свій пам’ятай.
Срібною зірницею шлях твій освячу,
Бережи, мій сину, ту любов святу.
