Жовтий лист опадає, пожовкло вже фото
Де мама на ньому - свята й молода.
В осінній романс позліта́лися ноти,
Як птахи́ у небі відлітають літа.
Листаю альбом, ось тато сміється
А мама так ніжно його обійма.
Що це назавжди́ - мені так здається,
Ніхто ще тоді не рахує літа.
Подзвони́ до мами — вона чека́є,
Хоч словом щирим ти серце зігрієш.
Приїдь до оселі, де пахне хлібом,
Де ти народився, ти все зрозумієш...
Мамо, ти — серце моє незгасиме,
Ти — спокій, молитва, ти — моє тепло.
Де б я не був — пам’ятаю, мила,
Про твою любов, що дарила добро.
І ось ми дорослі, розлетілись по світу
І тата із нами давно вже нема.
І мама єдина, жде зві́стки від ді́ток:
"Що там нового, як ваше життя?"
І вже сивина торкнулася скроні,
Та очі ще світять, як вогники два.
В молитві до Бога у неї надія,
Що діти приїдуть — бодай на свята.
Подзвони́ до мами — вона чека́є,
Хоч словом щирим ти серце зігрієш.
Приїдь до оселі, де пахне хлібом,
Де ти народився, ти все зрозумієш...
Мамо, ти — серце моє незгасиме,
Ти — спокій, молитва, ти — моє тепло.
Де б я не був — пам’ятаю, мила,
Про твою любов, що дарила добро.
А ми все у русі — робота, тривоги,
Та совість питає: “Ти мамі дзвонив?”
Бо десь у будинку біля дороги,
Чекає старенька, щоб син приїзди́в.
І стане нам легше від рідного слова,
Від голосу тихого, щирого “сину…”
Бо мама — це диво, і сила, й обнова,
Що світлом любові тримає родину.
Подзвони́ до мами — вона чека́є,
Хоч словом щирим ти серце зігрієш.
Приїдь до оселі, де пахне хлібом,
Де ти народився, ти все зрозумієш...
Мамо, ти — серце моє незгасиме,
Ти — спокій, молитва, ти — моє тепло.
Де б я не був — пам’ятаю, мила,
Про твою любов, що дарила добро.
Пролітають роки та минають доро́ги,
Та в серці наза́вжди живе доброта.
Бо мама — то янгол, що з Божої змоги
Зігріє любов’ю крізь усі літа.
Жовтий лист опадає, пожовкло вже фото
Де мама на ньому - свята й молода.
В осінній романс позліталися ноти,
Як птахи у небі відлітають літа.
