Зустрів тебе я на краю життя,
Коли вже осінь стукала в віконце.
Та серце запалало почуттям,
І ти для мене знов зійшла, як сонце!
Здавалось, що давно минула мить,
Коли кохання може все змінити.
Та погляд твій у серці так горить,
Що хочеться з тобою тільки жити!
Пізнє кохання, як диво осіннє,
Знову у серці розквітло тепло!
Хай воно пізнє та дуже щасливе,
Наче весною у душу зайшло!
Пізнє кохання, мов зірка остання,
Світить яскраво крізь далі років.
Знаю тепер я, що справжнє кохання
Не має ні часу, ні меж й берегів!..
Я довго йшов життям, не знаючи тебе,
І думав, що вже більше не зустріну.
Але сьогодні ти — моє святе,
Єдина у житті моїм людина!..
І хоч зима уже в волоссі в нас,
Та в серці знов палає юна сила!..
І кожен день тепер — безцінний час,
Бо ти мені надію запалила!..
Пізнє кохання, як диво осіннє,
Знову у серці розквітло тепло!
Хай воно пізнє та дуже щасливе,
Наче весною у душу зайшло!
Пізнє кохання, мов зірка остання,
Світить яскраво крізь далі років.
Знаю тепер я, що справжнє кохання
Не має ні часу, ні меж й берегів!..
Хай світ говорить,
Що пізно вже любити,
Невже раніш ні в кого не було?
Коли є ти, я знову хочу жити,
З тобою серце знову розцвіло!..
Пізнє кохання, як диво осіннє,
Знову у серці розквітло тепло!
Хай воно пізнє та дуже щасливе,
Наче весною у душу зайшло!
Пізнє кохання, мов зірка остання,
Світить яскраво крізь далі років.
Знаю тепер я, що справжнє кохання
Не має ні часу, ні меж й берегів!..