Давно не був в краях де ти живеш,
Та знову йду знайомими дворами...
Не знаю чи до мене ще прийдеш,
Чи буде зустріч, як колись між нами.
Я пригадав, як ти колись сміялась,
І як тремтіла від дощу твоя рука.
Від мене ти тоді вперше дізналась,
Що ти для мене коханою була.
Я знову принесу тобі півонії рожеві,
Як у дитинстві, на асфальті напишу...
Може згадаєш, сюрпризи ті шалені,
Шкода…що не почув від тебе я: «люблю».
Ти потанцюй зі мною — хоч в останній вечір,
Бо скоро дощ зітре усі мої слова…
Я одягну своє пальто на твої плечі,
Як у ту ніч, що нашою була.
Квіти в моїх руках тоді тремтіли,
Так ніби зіткані із спогадів були.
Ми цілу ніч з тобою говорили,
Немов би незнайомцями були.
А зараз я стою, уже півонії зім'ялись,
Як мої мрії — поміж пальців утекли.
Ти так і не прийшла, лише вікно хиталось,
Дощ змив усе, що хотів я зберегти.
Я знову принесу тобі півонії рожеві,
Як у дитинстві, на асфальті напишу...
Може згадаєш, сюрпризи ті шалені,
Шкода…що не почув від тебе я: «люблю».
Ти потанцюй зі мною — хоч в останній вечір,
Бо скоро дощ зітре усі мої слова…
Я одягну своє пальто на твої плечі,
Як у ту ніч, що нашою була.
[Куплет 3]
Усе затихло, лиш годинник далі бився.
Про тишу, що між нами була як стіна.
Я не сказав: «Прощай» — але змирився,
Що наша казка втрачена була.
Півонії поклав, як знак прощання,
На місце, де колись тебе чекав.
Просто пішов — без гніву й без вагання…
Але на пам’ять тобі я написав…
[Приспів]
Я знову принесу тобі півонії рожеві,
Як у дитинстві, на асфальті напишу...
Може згадаєш, сюрпризи ті шалені,
Шкода…що не почув від тебе я: «люблю».
Ти потанцюй зі мною — хоч в останній вечір,
Бо скоро дощ зітре усі мої слова…
Я одягну своє пальто на твої плечі,
Як у ту ніч, що нашою була.