Вкрило сріблом гори аж до самих зір,
Спить під снігом вічним мій могутній звір.
Тут повітря чисте, наче перший лід,
Я лишаю в білій тиші свій незримий слід.
Не шукай стежини – сніг її заніс,
Тут зі мною розмовляє стародавній ліс.
Холод не лякає, він гартує сталь,
Я дивлюсь у цю безмежну, білосніжну даль.
І десь там, де хмари торкаються землі,
Зникають всі тривоги, великі і малі.
Зима – це не кінець, це біле полотно,
Де я знайду себе, бо так мені дано!
Ой, Карпати, білі шати, гори кришталеві!
В моїм серці розквітають квіти крижані.
Я стою одна на схилі, вільна, королева,
Воля в мене непокірна, сильна і сталева.
Хай лютує вітер злий, снігом замітає,
Та хто має силу гір – той страху не знає!
Хай лютує вітер злий, снігом замітає,
Та душа моя, мов птах, в небе сах літає!
Смереки в шубах білих, як вартові снів,
Я чую мудрість предків, чую їхній спів.
Тут час спинився зовсім, тут панує мить,
Коли душа, мов іскра, до небес летить.
Це мій світ, моя фортеця, мій зимовий рай,
Де з долоні я годую цей суворий край.
І не треба зайвих слів – тільки подих гір,
Я тепер сама собі - шлях і орієнтир.
Ой, Карпати, білі шати, гори кришталеві!
В моїм серці розквітають квіти крижані.
Я стою одна на схилі, вільна, королева,
Воля в мене непокірна, сильна і сталева.
Хай лютує вітер злий, снігом замітає,
Та хто має силу гір – той страху не знає!
Хай лютує вітер злий, снігом замітає,
Та душа моя, мов птах, в небе сах літає!
Ой, Карпати, білі шати, гори кришталеві!
В моїм серці розквітають квіти крижані.
Я стою одна на схилі, вільна, королева,
Воля в мене непокірна, сильна і сталева.
Хай лютує вітер злий, снігом замітає,
Та хто має силу гір – той страху не знає!
Хай лютує вітер злий, снігом замітає,
Та душа моя, мов птах, в небе сах літає!
