Розпрягайте, хлопці, коні — хай спочинуть вороні,
А я піду до дівчини у зеленій стороні.
Там у саду, де криниця, чиста, як сльоза, водиця,
Жде мене моя зірниця — чорноброва молодиця.
Ой, калино-малино, ти скажи,
Серце милої до мене прив’яжи.
Біля броду, де верба, доля жде моя,
Поцілую, обійму, бо вона — моя!
Ой, калино-малино, не мовчи,
Наші долі назавжди збережи.
Біля броду, де верба, ти навік моя,
Поцілую, обійму, бо вона — моя!
Несе Галя воду з броду — коромисло гнеться,
А за нею козаченько, як барвінок, в’ється.
— Дай водиці, моє серце, напитися з відерця,
Подивитись в твої очі — не спав, мила, цілі ночі.
Ой, калино-малино, ти скажи,
Серце милої до мене прив’яжи.
Біля броду, де верба, доля жде моя,
Поцілую, обійму, бо вона — моя!
Ой, калино-малино, не мовчи,
Наші долі назавжди збережи.
Біля броду, де верба, ти навік моя,
Поцілую, обійму, бо вона — моя!
Соловейко в вишнях тьохка, вечір наступає,
Козак дівчину додому все не відпускає.
Зірка з неба впала в річку, розплелася в Доні стрічка,
Завтра знову буде стріча — в неї щічки, як порічка.
