Його вуста хотіли закувати,
Щоб він не міг ні дихати, ні звати.
Та голос рвався із грудей на волю,
І виборов собі безсмертну долю.
Він спить в землі, та дух його незламний,
А кат його ще бачить день останній.
Він знав, що тіло – це лише в'язниця,
А дух його – нестримна, вільна птиця.
Холодний мур стискав його до болю,
Та не здолав його залізну волю.
Він вмерз у камінь, та не здався тиші,
Лишав для нас свої останні вірші.
Він спить в землі, та дух його незламний,
А кат його ще бачить день останній.
Він знав, що тіло – це лише в'язниця,
А дух його – нестримна, вільна птиця.
Тепер лежить він у сирій землі,
Його думки летять, немов орли.
А слово проросло крізь біль і втому,
І шле прокльони катові живому.
Він спить в землі, та дух його незламний,
А кат його ще бачить день останній.
Він знав, що тіло – це лише в'язниця,
А дух його – нестримна, вільна птиця.