Найбільше свято - їхати з позицій,
Живими повертатися з нуля…
Напитися води, мов із криниці,
Життю радіти щиро, як маля…
Вдихати дим густий на перекурі
І хмари випускати із вікна…
Усі, хто це відчув на власній шкурі,
Пізнав, що значить мир, а що - війна.
Не змушуйте солдата говорити,
Даруйте йому тихий вихідний.
Хай просто пригадає, як це - жити,
Погляне, який син росте смішний,
Торкнеться скам'янілої дружини,
Змахне з її очей вуаль війни,
Щоб їм не заважали ні новини,
Ні смерть, що підглядає з-за спини.
Найбільша радість - увійти у хату,
В відпустку загорнутись, як в халат,
І жінку до безтями обіймати,
Годинники закинути в штрафбат…
Дитину підкидати аж до стелі,
Ловити відчайдушно цей момент…
І чути з кухні запах карамелі,
І вікна зачиняти від ракет…
Не змушуйте солдата обіцяти:
Дзвінків, нових побачень, перемог.
Майбутнього ніхто не може знати.
Майбутнє нам підкаже тільки Бог.
Під берцями - засохлий бруд донбаський,
Під формою - покровські порохи…
Позаду - мрії призвані юнацькі,
Попереду - бої та вороги…
