Ти приходиш у сни, наче тінь з-під дощу,
Я тебе відпустив, та забути не вчу.
Наші фото вночі ще горять по стінах,
Та серце втомилось жити в руїнах.
Ти шептала мені, що я — все, що ти ждеш,
А сама потайки у чужі руки йдеш.
Я не святий, але й не твій ворог, знай,
Просто цю історію листком перегорни й здолай.
Я втомився ловити твій холодний погляд знов,
Де у кожному слові було надто мало любов.
Ти шукала себе, а розбила мене —
Та це більше не тримає, відтепер усе мине.
Не вертайся, не пиши мені вночі,
Я навчився дихати сам в цій тиші.
Наші рани перестануть так боліти,
Коли навчимось без жалю відпустити.
Не вертайся, не клич мене назад,
Я вже вийшов із полону тих образ.
Хай минуле, як туман, розтане вранці,
Ми чужі тепер — і це не в моїй вже власті.
Ти казала: “Без нас цей світ буде пустим”,
А тепер твій телефон мовчить, наче в льоді дим.
Я зробив перший крок — відпустив той страх,
Що без тебе потону в власних слізах.
Наші ночі давно розчинились в дощах,
Ми з тобою як лід і вогонь в руках.
Ти шукала вогні, я хотів лише дім,
Та не буду більше гнатися за тим, що не моїм.
Я втомився ловити твій холодний погляд знов,
Де у кожному слові було надто мало любов.
Ти шукала себе, а розбила мене —
Та це більше не тримає, відтепер усе мине.
Не вертайся, не пиши мені вночі,
Я навчився дихати сам в цій тиші.
Наші рани перестануть так боліти,
Коли навчимось без жалю відпустити.
Не вертайся, не клич мене назад,
Я вже вийшов із полону тих образ.
Хай минуле, як туман, розтане вранці,
Ми чужі тепер — і це не в моїй вже власті.
Може, колись ми згадаєм це,
Як урок, що не варто тягнути те, що гниє.
Ми були не для вічності — тільки на мить,
Та віднині цій історії кінець, не болить.
Не вертайся, не пиши мені вночі,
Я навчився дихати сам в цій тиші.
Хай минуле нас не тягне у провалля,
Я відпустив — і це моя найкраща дальня.
Не вертайся, не клич мене назад,
Я навчився дихати сам в цій тиші.
Хай минуле нас не тягне у провалля,
Я відпустив — і це моя найкраща дальня.
Не вертайся, не клич мене назад,
Я вже вийшов із полону тих образ.
Хай новий світанок все за нас вирішить,
Я іду вперед — і серце вчиться знову жити.
