Над озером падав туман,
І ніч обіймала береги.
Я знову прийшов сюди сам,
Де вперше зустрілись ми.
Тут хвилі торкались човна,
І руки шукали тепла.
Ти тихо сказала: «Весна…»
І серце моє забрала.
А туман стелиться, стелиться,
Наче пам’ять моя жива.
Все здається — ти десь тут,
Та мовчить холодна вода.
А туман стелиться, стелиться,
Наче пам’ять моя жива.
Все здається — ти десь тут,
Та розтанула наша весна.
Тут верби схилились до вод,
І зорі дивились на нас.
Ми вірили — це назавжди,
Що щастя не зникне враз.
Та осінь прийшла непомітно,
І листя зірвалось з гілля.
Ти стала згасаючим світлом
І зникла з мого життя.
А пам’ять, мов човен, гойдає
І ховає сліди твої.
Я лишився тут з вітром осіннім
І з болем старої весни.
А туман стелиться, стелиться,
Наче пам’ять моя жива.
Все здається — ти десь тут,
Та мовчить холодна вода.
А туман стелиться, стелиться,
Наче пам’ять моя жива.
Все здається — ти десь тут,
Та розтанула наша весна.
А туман стелиться, стелиться
І ховає сліди твої.
Я лишився тут з вітром осіннім
І з болем старої весни.
Над озером падав туман,
І серце стискає знов.
Якби можна було крізь роки
Повернути нашу любов…
Якби можна було крізь роки
Повернути нашу любов…
