Ти знову ловиш кожен його знак,
Шукаєш світло там, де лиш солодкий мак,
Малюєш мрії там, де лиш туман,
І в кожнім слові чуєш свій дурман.
Сон цей солодкий став надто гірким,
Хай він іде за туманом густим.
А він з тобою бавиться, бавиться,
Неначе лялькою, лялькою грається.
Та ти лялькою його не будь, не будь,
Його, як моторошний сон, забудь.
Розвіяв вітер той дурман солодкий,
І подих твій — нарешті не важкий,
Та голос знову чистий і дзвінкий,
А погляд став — відвертий і палкий.
Не треба слів, ти бачиш все сама,
Для ігор цих енергії нема.
А він з тобою бавиться, бавиться,
Неначе лялькою, лялькою грається.
Та ти лялькою його не будь, не будь,
Його, як моторошний сон, забудь.
Більше не тінь і більше не гра,
Ти вже не та, ким вчора була.
А він з тобою бавиться, бавиться,
Неначе лялькою, лялькою грається.
Та ти лялькою його не будь, не будь,
Його, як моторошний сон, забудь.
