Я йду, де спинився задиханий час
Де вітер читає молитви для нас
Торкаюся моху, старого, як світ
І в нім впізнаю залишений слід
Не мій і не твій, а когось, хто колись
Так само дивився на сонце і вись
Так само вдихав землі цієї дим
І став її серцем навіки живим
Це просто луна моїх власних кроків
Що йшли тут крізь тисячі долі років
Це голос, що лине з-під сивих джерел
Це пісня забутих давніх земель
Я чую знов цей далекий мотив
І він сильніший за тисячу слів
Так, я чую знов цей далекий мотив
Це корінь, що землю і небо зріднив
Туди бігало босе щасливе дитя
І вірило в казку й безсмертя життя
Той сміх і досі бринить у траві
Як спогади перші, наївні й живі
І кожна стеблина, що тягнеться вгору
Тримає у собі цю вічну опору
Я просто є тут, щоб на мить зупинитись
І голосу предків своїх поклонитись
Це просто луна моїх власних кроків
Що йшли тут крізь тисячі долі років
Це голос, що лине з-під сивих джерел
Це пісня забутих давніх земель
Я чую знов цей далекий мотив
І він сильніший за тисячу слів
Так, я чую знов цей далекий мотив
Це корінь, що землю і небо зріднив
І хай мене знаємо всі імена
Які нам ховає час і давнина
Ми з одного коріння, ми з того ж стебла
Нас спільна дорога землею вела
Ми всі
Тільки мить
Та в тій миті
Віки
Ми всі
Наче краплі
Одної ріки
Це просто луна моїх власних кроків
Що йшли тут крізь тисячі долі років
Це голос, що лине з-під сивих джерел
Це пісня забутих давніх земель
Я чую знов цей далекий мотив
І він сильніший за тисячу слів
Так, я чую знов цей далекий мотив
Це корінь, що землю і небо зріднив
