Іде дитя, тримаючись за матір.
Холодна осінь дихає в лице.
Горять свічки у майже кожній хаті,
А з ними очі, ніби зі свинцем.
Дитячі вуха звикли до сирени,
До свисту з неба дронів та ракет.
Дрижать дахи, хитаються антени.
Дитя стискає міцно свій букет:
В нім кожна квітка зірвана для тата,
Для нього всі стеблинки й пелюстки.
Як тяжко на могилку їх збирати,
Як сумно розлучатись навіки.
"Прийшли, мала. Он татко, між героїв,
На площі з фото дивиться на нас".
І доня, ніби робиться німою,
Як бачить ці обличчя кожен раз.
Підходить і кладе ще свіжі квіти,
А біль меморіальної стіни
Вражає так - немає сил терпіти,
Та витримає все дитя війни...
Тут кожна квітка зірвана для тата,
Для нього всі стеблинки й пелюстки.
Як тяжко на могилку їх збирати,
Як сумно розлучатись навіки.
