Поміж каміння стежка в'ється,
Сліди ховає в сивий мох.
Тут навіть час спиняє крок
В обіймах гір крізь плин епох.
І тиша стала тут живою,
Лягає на плече мені.
І серце завмирає тут на мить,
Цю вічну музику почувши.
А десь внизу туман гуляє,
Долини топить в сивині.
Моя душа тут крила має,
І рветься в небо з глибини.
І гори мовчки споглядають,
Як я гублюся в цій красі.
Сховалось сонце за хребтами,
І світ змінив риси свої.
Я йду нечутними стежками,
Щоб упіймати голоси,
Що тут живуть іще віддавна,
В легендах вітру і роси.
Ой, ви, тумани, браття сиві,
Несіть мене, куди не знав ніхто.
Я в ваших снах ходжу щаслива,
І час для мене — то ніщо.
Я не прошуся тут назавжди,
Лиш доторкнутись до старих казок.
А десь внизу туман гуляє,
Долини топить в сивині.
Моя душа тут крила має,
І рветься в небо з глибини.
І гори мовчки споглядають,
Як я гублюся в цій красі.
