Панельний обрій, ржавий дах,
Неоновий вогонь погас.
Ми загубили власний страх
В коробках, що збудували для нас.
Останній потяг. Порожній хол.
Дешевий дим в легенях.
Тут кожен з нас давно знайшов
Свій фініш у цих стінах.
Свій фініш у цих стінах.
Свій фініш у цих стінах.
Твій «давній храм» — це арматура,
Твій «оксамит» — це бите скло.
Похмура архітектура —
Усе пройшло. Усе пройшло.
[Приспів]
А туман танцює по землі —
По бетону, склу і дроту.
Ми давно уже не ті,
Ми — гвинтики цього заводу.
І вітер, брат, співав пісні,
Але він вив у трубах страшно.
Про те, що ми — тут всі одні.
І це, напевно, вже не важко.
Холодний ранок крізь фіранки,
Сигнал тривоги. Знову день.
Ми спимо вдень. Ми п’ємо вранці.
Чекаємо якихсь людей.
Але людей давно немає —
Лиш силуети у плащах.
І місто мовчки поглинає
Те серце, що ликує у лісах.
Те серце, що ликує у лісах.
Те серце, що ликує у лісах.
Приспів x2
