Колись той хліб з цукром
Був нам за десерти,
Хліб з маминим варенням
З пам’яті не стерти.
Вода з криниці — чиста,
Холодна і смачна,
І кожна та дрібниця
Була як дивина.
Горіла грубка жваво,
Пахли дрова і усі…
Бігали босоніж зранку
По холодній тій росі.
Світ такий простий був
І в цьому його диво,
А зараз кожен день
Летить кудись вразливо.
Ех, колись так було
Душа й досі пам’ятає,
Як ми жили давно,
В ріднім нашім краю.
Ех, колись так було
Серце тихо шепоче,
Бо в роки ті, назад
Душа знову моя хоче.
Ми гралися в квача,
В жмурки та машинки,
Будували халабуди
З гілок і травинки.
Катали санки з гір
До пізньої години
Ніхто не йшов у двір
І всі були живими.
На дворі сиділи,
Ввечері щодня,
Сміялись, співали
Брали "на коня".
Сьогодні всі у телефонах,
Живуть немов в клітках,
І світ навколо згас поволі,
Життя лиш на листках.
Ех, колись так було
Душа й досі пам’ятає,
Як ми жили давно,
В ріднім нашім краю.
Ех, колись так було
Серце тихо шепоче,
Бо в роки ті, назад
Душа знову моя хоче.
Колись косили ми косою
Пахло свіжою травою,
А потім разом збирали
Сіно в високі стоги.
Зранку йшли по воду
І пили спрагою з відра,
І кожен день був простим,
І багато в нім добра.
Телефона не було
Та були розмови,
Листи чекали тижнями
Й берегли, як основу.
Сусіди — мов родина,
Завжди їм радий ти,
І світ здавався добрим…
Любові й повноти.
Ех, колись так було
Час той вже не повернути,
Серце береже тепло,
Спогадів недавніх літ.
Ех, колись так було
Хоч ми стали інші люди,
Та в усіх живе в душі,
Той дитинства заповіт.
Ех, колись так було…
Дякую Богу за той час,
За хліб з варенням, теплий дім,
І за всіх сьогодні вас.
Ех, колись так було…
Душа й досі пам’ятає…
