Тоненька ниточка, що зветься дружба,
Чи полум'я, де палкість є в коханні...
Як легко їх вбиває зла неправда,
Немов холодний дощ у теплий ранок.
Брехня шепоче солодко, лукаво,
Ховаючи в собі отруйний жар,
Руйнує все – повільно, тихо, мляво,
Лишаючи у серці лише шрам.
Ні, не зламати більше тепле світло!
Брехня! — Ти зникнеш, мов минулий сон!
Залиш усе, що було нерозквітло, Розбитий келих і фальшивий тон!
Я вибираю силу, а не муку,
Хоч обпекла довіра — зводимо місток!
Лише у Правді бачу я поруку
В нове зробити найміцніший крок!
Розбите скло довіри – не зібрати,
Душі вже не зігріти, як було.
І залишається лише себе питати:
"Навіщо ж ти чинило мені зло?"
Бо міг усе життя лиш правду говорити,
Будуючи по краплі міцний дім.
Та варто раз лише збрехати і згрішити
І все летить у безвість, наче дим.
Ні, не зламати більше тепле світло!
Брехня! Ти зникнеш, мов минулий сон!
Залиш усе, що було нерозквітло,
Розбитий келих і фальшивий тон!
Я вибираю силу, а не муку,
Хоч обпекла довіра — зводимо місток!
Лише у Правді бачу я поруку
В нове зробити найміцніший крок!
Ота одна-єдина, зла омана,
Немов цунамі, накриває вмить
І дружбу, й чисте, трепетне кохання,
І віру, що не можна вже спинить.
І відновить довіру – то завдання
Для тих, хто має дух, немов із сталі.
Вона, як той кришталь — не терпить коливання,
Ну а брехня нас віддаляє в далі...
Ні, не зламати більше тепле світло!
Брехня! — Ти зникнеш, мов минулий сон!
Залиш усе, що було нерозквітло,
Розбитий келих і фальшивий тон!
Я вибираю силу, а не муку,
Хоч обпекла довіра — зводимо місток!
Лише у Правді бачу я поруку
В нове зробити найміцніший крок!
Та є у світі ліки від омани,
Хоч і гіркі на смак, немов полин.
Це – Правда, що виходить із туману,
Вона, мов світло, проганяє тінь.
Нехай болить, нехай сльоза тече,
Та в правді є цілюще джерело.
Вона дає нам сили на плече,
Щоб все минуле врешті відійшло.
Ні, не зламати більше тепле світло
Брехня! — Ти зникнеш, мов минулий сон!
Залиш усе, що було нерозквітло,
Розбитий келих і фальшивий тон!
Я вибираю силу, а не муку,
Хоч обпекла довіра — зводимо місток!
Лише у Правді бачу я поруку
В нове зробити найміцніший крок!
Бо лише щирість, чесність і відвага
Здатні звести міцний місток.
Й надія – це найкраща перевага,
Коли правдивий у житті ти зробиш крок.
Тож обирай лиш шлях цей, хоч і терном,
Де світло Правди сяє, мов маяк.
І не повертайся до того, що було смертним,
А віднайдеш в собі омріяний свій знак.
Ні, не зламати більше тепле світло!
Брехня! — Ти зникнеш, мов минулий сон!
Залиш усе, що було нерозквітло,
Розбитий келих і фальшивий тон!
Я вибираю силу, а не муку,
Хоч обпекла довіра — зводимо місток!
Лише у Правді бачу я поруку
В нове зробити найміцніший крок!