Мої дрова, твої сірники, чи навпаки.
Посидіти б разом би знову,
продовжить би нашу розмову.
Ну, давай, давай одного дня розкладемо багаття,
як багаті, притягнем диван.
Хай дотла все, сядем і будем дивитися, поки воно тліє ще…
Громадянин бездомний, вас заарештовано,
здайте своє серце і пісні. Нашо все це?
Все життя під гору несеться.
Бідність — моя муза, пустий карман — мій прапор.
Одна тисяча сто до щастя.
Серце з грудей хоче втекти, хоч вий, хоч кричи, хоч мовчи.
Та шо ти?
А моє серце б'ється десь не тут, а там,
на захід за тисяча сто.
Ти — моє життя, я тебе, як ніколи ніхто…
Як сонце у високім небі світить всім,
будь світлом моїм і водою.
Цю прірву мусим якось перейти разом
і залишитися, лишитися собою.
Не кожен зможе...
Моя парасоля, твій чай, чи навпаки.
Прощай — ніколи не скажу тобі.
Одного дня змиє злива нас всіх, як сон цей світ.
Розтанемо, як сніг.
Громадянинка серця, країни бездомного,
вас заарештовано, здайте свій багаж і паспорт.
Лягайте в чисту постіль, на білу простинь,
і хай Бог простить.
Якщо не з вами — то не знаю, нашо жить.
Хай вогнем воно усе горить.
Без штампів і тих папірців.
Незаконна ти моя жона,
но цінніше всіх скарбів планети Земля.
Маємо сина,
боюся, що сплю, боюсь, що прикинусь.
Дивне життя.
Я вас більше за все…
Родина.
Свята земля бездомного громадянина.