Стоїть самотня край дороги
Стара береза в тишині.
А я шукаю тую саму,
Що залишилась уві сні.
Затуманена стежинка
Поміж полів веде мене,
Там, де колись тебе зустрів,
Там, де я щастя загубив.
Затуманена стежинка,
Куди ведеш знов мене?
До тебе, мила, чи від тебе,
Туди, де серце ще живе?
Стежинко, не заблукай,
Мою любов не відпускай,
Бо де б не був я, де не йшов,
До тебе повертаюсь знов.
Над тихим ставом місяць сходить,
Туман лягає на поля.
А пам'ять знов до тебе водить,
Хоча далеко, милая моя.
Я пам'ятаю твої очі
І тихий голос край ріки,
І ті слова посеред ночі,
Любов у нас лише одна.
Затуманена стежинка,
Куди ведеш знов мене?
До тебе, мила, чи від тебе,
Туди, де серце ще живе?
Стежинко, не заблукай,
Мою любов не відпускай,
Бо де б не був я, де не йшов,
До тебе повертаюсь знов.
Можливо, час усе зміняє,
Зітре печалі і сліди,
Та серце досі пам'ятає
Твої долоні назавжди.
Затуманена стежинка,
Куди ведеш знов мене?
До тебе, мила, чи від тебе,
Туди, де серце ще живе?
Стежинко, не заблукай,
Мою любов не відпускай,
Бо де б не був я, де не йшов,
До тебе повертаюсь знов.
