Ти приходив, як до хати,
Де завжди горить світло.
Я тобі була і свято,
І сорочка на завтра.
Я тобі про біль, ти потім,
Я тобі про нас, ти втім.
Я ж не жінка на ремонті,
Щоб чекати кожен день.
Все життя тобі прощала,
Бо такий уже характер.
А тепер я зрозуміла,
То не характер, то бардак.
Я тебе не кинула, я себе забрала
З того дому, де любов тільки я тримала.
Я тебе не зрадила, я себе спасала,
Я не стала холодна, я розумна стала.
Я тебе не кинула, я себе забрала,
І не плач, бо ти ж казав, драми мені мало.
Ти казав не накручуй, я крутила голубці,
Ти казав все нормально, а я сохла на лиці.
Ти хотів, щоб я мовчала, усміхалась і терпіла,
Але навіть добра жінка має край, коли згоріла.
Я не буду вже питати,
Де ти був і з ким там пив.
Я сьогодні так красива,
Що ти сам себе згубив.
Я тебе не кинула, я себе забрала
З того дому, де любов тільки я тримала.
Я тебе не зрадила, я себе спасала,
Я не стала холодна, я розумна стала.
Я тебе не кинула, я себе забрала,
І не плач, бо ти ж казав, драми мені мало.
Не кажи мені: рідна,
Бо вже пізно для кіно.
Я була тобі людина,
Ти привик, що я воно.
Не шукай моїх слідів,
Не стукай у минуле.
Я не двері зачинила,
Я нарешті їх відчула.
Я тебе не кинула, я себе забрала
З того дому, де любов тільки я тримала.
Я тебе не зрадила, я себе спасала,
Я не стала холодна, я розумна стала.
Я тебе не кинула, я себе забрала,
І не плач, бо ти ж казав, драми мені мало.
