Покажи мені цей причал,
Хтось уночі кричав, хтось гукав,
Перевізників із того боку.
Але ніхто не знає шляху,
І лише слово має вагу,
І ця вага не дає переплисти затоку.
Ти той, хто тримає ключі,
Хто знайде шлях уночі,
Хто може прокласти маршрут у потойбіччя.
У тебе легка рука,
Добре серце провідника,
Тепла малинова кров і сіре обличчя.
Горять вогні з того боку ріки,
Заходять у темряву чоловіки,
Заходять у ніч, не наче у воду,
Стискаючи кулаки.
Куди, перевізнику, ти ведеш?
Велика вага, мокрих одеш,
Але я піднімаюся за тобою,
І ти піднімайся теж.
Поясни мені, хто тут жив.
Гіркий лікарняний режим
Робить із наших сердець будівельне каміння.
Люди покинутих міст,
Наша любов – це єдиний вміст,
Наше уміння чекати – велике уміння.
Подих нічної води,
Люди приходять туди,
Де пам’ять чекає, ніби домашня тварина.
Нагадай мені день і дім,
Трава на камінні твердім,
Тихий дитячий спів за важкими дверима.
Горять вогні з того боку ріки,
Заходять у темряву чоловіки,
Заходять у ніч, не наче у воду,
Стискаючи кулаки.
Куди, перевізнику, ти ведеш?
Велика вага, мокрих одеш,
Але я піднімаюся за тобою,
Горять вогні з того боку ріки,
Заходять у тебе чоловіки,
Заходять у ніч, не наче у воду,
Стискаючи кулаки.
Куди, перевізнику, ти ведеш?
Велика вага, мокрих одеш,
Але я піднімаюся за тобою,
І ти піднімайся теж.