Любов на вазі не зважиш,
Хоч інколи її небагато
Побачити її ми зможем
Лиш якщо віддавати більше, ніж брати
Нас навчили, що щастя у словах і речах
Нас не вчили, що щастя у думках і ділах
Ми марширували від себе й куди — невідомо
Ми тікали замість того щоб вертатись додому
Шоб вернутись до себе, потрібно мужності більше
Ніж про це розкажуть фільми, книжки, пісні і вірші
Але й винагорода за це більше ніж просто блистить
Коли зона комфорту позаду затишно спить
Я прокидаюся щоб встигнути те, що не встиг учора
Аби прожити все горе, а потім вилити в море
Аби віддати те що мав, аби щось більше здобути
Аби нарешті збагнути, що не робити, а бути
Що намір більший за мрії, а діло більше за намір
Менше не гірше за більше, тиша гучніша за гамір
Тому віддаючи я не біднію, а багатію
Тим паче коли йдеться про любов, радість і мрію
Любов на вазі не зважиш
Хоч інколи її небагато
Побачити її ми зможем
Лиш якщо віддавати більше, ніж брати
Нас навчили, що любов це залежність і звичка
Нас не вчили, що любов це вогонь і криничка
І одне і інше служить іншим, себе віддаючи
Я теж вчуся бути тим хто робить, а не тільки кричить
Тим, хто не мовчить, коли говорити треба хоч і незручно
Тим хто знає різницю між гучно і влучно
Тим хто практикує сам те, що іншим проповідує
Тим хто у власні глибини для себе ж і гідом є
Але поки я вчуся, то мої помилки — мої побратими
З якими непросто, але без яких — ніяк
Привчають, що краще поволі вперед, ніж впевненно на місці
Так помиляючись врешті долаєм шлях
Віддавати складніше, ніж брати, але і важливіше
Цей чорнозем найчорніший, тому плоди найсмачніші
Допоки кожен не процвітає, не процвітає жоден
Віддаватиму більше, ніж братиму допоки годен
Любов на вазі не зважиш
Хоч інколи її небагато
Побачити її ми зможем
Лиш якщо віддавати більше, ніж брати
