Як мама пісню заведе -
сідаємо гурточком:
сестричка, я, щеня руде,
курчата й мудра квочка.
Співає мама про коня,
що заблукав у полі.
Ніхто його не перейняв -
ще й досі на роздоллі.
І розквітають враз слова
зелені й василькові.
Співає мама й вишива
всіх нас на рушникові.
Виводить голочка швидка
стібочок по стібочку -
на полотні мене й рудька,
курчат і мудру квочку.
І дерево таке рясне -
листочки всі шовкові! -
колише в зелені мене,
прийшовши із діброви.
То квочка барвами цвіте
чи хтось вогонь роздмухав?
Вдяглись курчатка в золоте,
лиш песик - одновухий.
Гуляв би песик бозна-де,
так нитка не пускає!
Бо друге вушко, теж руде,
ще мама вишиває.
Ніяк сестрички не знайду,
куди пішла сестричка? -
Вона у вишитім саду
червоні рве порічки.
Не знати вже, де справжні ми:
чи тут, чи там - шовкові?
Чи коник став під ворітьми,
чи він з ниток святкових?
Пташина вишита смутна,
бо їй співоча сниться...
Така в нас мама чарівна,
а може, й чарівниця!
І наче ми аж край села,
а вже година пізня.
Як нас далеко завела
матусі тиха пісня!