Заплакало небо у дні поминальні,
Вмиваючи горе холодним дощем.
Скотилися в душі сльозинки прощальні,
Лишаючи в серці незвіданий щем.
Схилилася мати над сином востаннє,
Один був у неї, надія одна.
У чорній хустині, жертовнім риданні
Йому на прощання сказала вона:
На щастя ростила тебе, любий сину,
І думала, будеш опора мені.
Пробач, рідна мамо, любив Україну,
До тебе приходити буду вві сні.
Мене ти побачиш в пахучій калині,
Що ніжно розквітне в саду під вікном,
А також в щасливій новій Україні,
У світлий Великдень за нашим столом!
Коли вдягнеш з батьком святкову сорочку,
Згадавши той день, як родила в грозу,
Душа моя буде з тобою в куточку,
З очей витираючи ніжно сльозу.
На щастя ростила тебе, любий сину,
І думала, будеш опора мені.
Пробач, рідна мамо, любив Україну,
До тебе приходити буду вві сні.
Заплакало небо у дні поминальні,
Вмиваючи горе холодним дощем.
Скотилися в душі сльозинки прощальні,
Лишаючи в серці незвіданий щем.
На щастя ростила тебе, любий сину,
І думала, будеш опора мені.
Пробач, рідна мамо, любив Україну,
До тебе приходити буду вві сні.
До тебе приходити буду...