Не було більше ліпшого неба
Не було більше ліпшого сонця
Не було вже ніколи такого нормального світу
Який був тоді, коли він був ше малий
Життя йому відрізало крила
Брехати і мовчати навчило
Життя його мозгами крутило, як хтіло
І скоро він був вже не він
Заклеєними вухами слухав
Не свої мав приклеєні руки
Сліпими не своїми очима
Дивився про себе не своє кіно-о-о
В кіно нічо не можна міняти
Ту правду не можливо не знати
І вже йому не хтілося спати
Бо снилися кимось придумані сни
А рідні сни засипало снігом
Той поїзд треба було спинити
І то єдине, шо він сам міг зробити
І з метою зупинити той поїзд
Ногами пішов на залізну дорогу, ліг спати і вмер
Ліг спати і вмер
Ліг спати і вмер
Ліг спати і вмер
Ліг спати і вмер
