Ой, чиє ж то жито, чиї ж то покоси,
Чия то дівчина розпустила коси?
Проводжала мати сина у солдати,
Молоду невістку - в поле жито жати.
Жала вона, жала, жала — не дожала,
І до сходу сонця тополею стала...
Ой, чиє ж то жито, чиї ж то покоси,
Чия ж то дівчина розпустила коси?
Коси розпустила, гулять не ходила,
Молодого хлопця навік полюбила...
Ой, чиє ж то жито?
Українського народу!
Скільки ще прожити,
Аби дав москаль свободу?
Ой, чиє ж то жито?
Українського народу!
Скільки ще прожити,
Аби дав москаль свободу?
Прийшов син до хати: pдрастуй, рідна мати!
Де ж моя дружина, що не йде стрічати?
Не питайся, сину, про свою дружину,
Бери топір в руки - рубай тополину.
Як ударив вперше - вона й похилилась,
Як ударив вдруге - вона й попросилась:
Не рубай, коханий, бо я - твоя мила,
На моєму листі спить твоя дитина...
Ой, чиє ж то жито, чиї ж то покоси,
Чия ж то дівчина розпустила коси?
Коси розпустила, гулять не ходила,
Молодого хлопця навік полюбила...
Ой, чиє ж то жито, чиї ж то покоси,
Чия ж то дівчина розпустила коси?
Коси розпустила, гулять не ходила,
Молодого хлопця навік полюбила...
Ой, чиє ж то жито?
Українського народу!
Скільки ще прожити,
Аби дав москаль свободу?
Ой, чиє ж то жито?
Українського народу!
Скільки ще прожити,
Аби дав москаль свободу?
