Вітер на тополі гілки зламав,
Він, як я, у долі щастя свого питав.
У ставку лілеї, в очах любов,
А десь там над нею зорі падають знов.
Я й не знала.
Та й палала, палала, палала
У моєму небі зірка.
Падала, падала, падала,
Та й казали люди: гірко.
Думала, думала, думала,
Збережу своє кохання.
Я кажу: ти люби мене
Вперше, як востаннє.
Ой, вітер мій, вітер, не ламай гілок,
Бо вони ж як діти, скільки ж у них думок.
У ставку лілеї день і ніч цвітуть,
Буду я твоєю, тільки ж ти не забудь.
Я й не знала.
Та й палала, палала, палала
У моєму небі зірка.
Падала, падала, падала,
Та й казали люди: гірко.
Думала, думала, думала,
Збережу своє кохання.
Я кажу: ти люби мене
Вперше, як востаннє.
Палала, палала, палала
У моєму небі зірка.
Падала, падала, падала,
Та й казали люди: гірко.
Думала, думала, думала,
Збережу своє кохання.
Я кажу: ти люби мене
Вперше, як востаннє.
Палала, палала, палала
У моєму небі зірка.
Падала, падала, падала,
Та й казали люди: гірко.
Думала, думала, думала,
Збережу своє кохання.
Я кажу: ти люби мене
Вперше, як востаннє.
Я кажу: ти люби мене
Вперше, як востаннє.
