При долині кущ калини
Нахилився до води.
Ти скажи, скажи, калино,
Як попала ти сюди.
Якось ранньою весною
Козак бравий прискакав.
Милувався довго мною,
А тоді з собою взяв.
Він хотів мене, калину,
Посадить в своїм саду.
Не довіз і в полі кинув,
Думав, що я пропаду.
Я за землю ухопилась,
Стала на ноги свої
І навіки поселилась,
Де вода і солов'ї.
Ти не дми на мене, вітре,
Я тепер не пропаду:
Наді мною сонце світить
І надалі я цвіту.