Один-вісім-вісім-сім
В сім'ї бідних акторів
Народжується хлопчик
І дивиться на зорі
Він там бачить повне море
Бачить щастя, біль і горе
Бачить все, як на землі
І сенс, ніби, прозорий
Життя - то просто сцена
І ми на ній - актори
І дивиться на нас
Завжди глядач суворий
Той глядач - він є садист
Той глядач - вуаєрист
Актор падає на сцені
І звучить похвальний свист
Один-дев'ять-один-сім
На заводі Арсенал
УНР душить повстання
Кожен б'ється наповал
Там майбутні режисери
Драматурги, корифеї
Ну а я сиджу в театрі
Наче тигри в Колізеї
Мізансцени ляжуть плитами
Могильними накритими
І цей кривавий фарс
Заграє колоритами
Котрий день іде війна
Кулі кращі за слова
Але вірю я, що текстами теж битимуть врага
Театр - то є храм
В країні всі - безбожники
Як ранні християни ми
Хай з ними й ототожнюють
Акторів Березіль
Ми - братство єзуїтів
Бо лицар і священник
Одне ціле від софітів
До старості дожить
Навряд чи дасть епоха
Тож театр
Молодий збудуємо
Європа ще не раз
Підніметься у захваті
Фрустрації
У залі
Українська
І овації
Київ взято білими
Будуєм декорації
Червоні вже за схилами
Будуєм декорації
Курбас, не по силу це
Ватуля, де вібрації?
Це тексти Куліша
А не маніфестації
Він дума взагалі
Про щось, окрім театру?
Навколо йде війна
Їй-богу, к психіатру
Тиша в залі
Коли ми принижуємо наші вимоги до того
Що ми можемо зробити в наших нинішніх обставинах
Це не дасть ніякого прогресу
Пам'ятайте
Політика залежить від державних мужів майже стільки ж
Скільки погода від астрономів
То шо ж залишається нам?
Творити
Творити всупереч усьому
Створити те, чого немає в дійсності
Кинути людям фантазію
Ідеальне, неіснуюче, але прекрасне
Запам'ятайте
Бо місія наша
Велика
Театр має бути таким
Яким суспільство має бути завтра
А тепер
Марш на репетицію