Я між світлом і тінню, між “зараз” і “потім”,
Де секунди зникають у вічному льоті.
Де на вулиці кіт примружився тихо,
І в цьому мовчанні є щось особливе.
Бабуся поруч каштани збирає ,
А час у кишені годинник ховає.
Я тримаю частинки з життя між людьми,
Ці дрібниці навколо, рятують вони.
Зупинись, подивись — світ горить у цих миттях,
У фасадах, де пил, і у зламаних полицях.
Це не біг, це політ, кожен звук — це рядок,
Життя вчить нас любити цей маленький ковток.
Вітер малює свої полотна,
На старій стіні тінь — вона не самотня.
Люди проходять, не бачать суті,
А світ говорить: “Згадай кроки забуті”.
Де квітне бузок і в кафе чути джаз,
Мить тримає мене й зупиняє час.
Забути про все, загубити маршрут,
Тут і зараз знайти — у цьому вся суть.
Зупинись, подивись — світ горить у цих миттях,
У фасадах, де пил, і у зламаних полицях.
Це не біг, це політ, кожен звук — це рядок,
Життя вчить нас любити цей маленький ковток.
Не рахуй свої кроки — рахуй свої миті,
У вікні, в старій пісні, в очах перехожих.
Це не гонка до фінішу, не фінал, не межа,
Це той погляд у небо, що робить життя.
Зупинись, подивись — світ горить у дрібницях,
Він живе у дощах і старих темних вулицях.
Це не біг, це політ, кожен звук — це рядок,
І хай кожна секунда залишить свій крок.
Зупинись, подивись — світ горить у цих миттях,
У фасадах, де пил, і у зламаних полицях.
Це не біг, це політ, кожен звук — це рядок,
Життя вчить нас любити цей маленький ковток.
