Я памʼятаю було всього мало та не болі,
Я памʼятаю ми дорослішали поневолі,
Я памʼятаю як не вірили у слово доля,
Потім зустрілись за 10 років біля моря.
Невже це було співпадіння - я не вірю,
Бо ти приходила в видіннях - ніби мрія,
І я впізнаю з тисячі оті риси обличчя,
Моя рука на твоїх плечах тобі завжди личить.
Мені не просто це все казати,
Наче крупʼє відкрию всі карти,
Цього азарту не передати,
Щоби знайти тебе тоді втратив.
Мене не вчили вчитись на помилках,
І моя роль насправді в тому світі примітивна,
Житуха пролітає так невпинно,
Я просто хочу встигнути усе невже це дивно.
Можливо це тобі казати пізно,
Але ти знаєш як ніхто що я буваю різний,
То я дорослий то мала дитина,
То романтичний то буваю у ролі кретина.
Я не знаю як тобі вдавалося терпіти,
Невже вирішували раз в півроку оті квіти,
Щоб написати ті слова не вистачає літер,
Нехай продовжиться те саме літо.
Я памʼятаю було всього мало та не болі,
Я памʼятаю ми дорослішали поневолі,
Я памʼятаю як не вірили у слово доля,
Потім зустрілись за 10 років біля моря.
А памʼятаєш як тобі співав я під гітару,
Як смакували аромати запашної кави,
Нас зігрівало те кохання що було між нами,
Я не забуду ці гарячі дні неначе лава.
Вони лишають опіки на тілі,
Коли ми робимо помилки бо такі не вмілі,
Наші дороги розійшлися та я в це не вірю,
Парадоксально та без тебе я не стану вільний.
Чому в поета знову закінчилися слова,
Чому не зміг їх підібрати коли ти була,
Біля мене і була в руках твоя рука,
Без тої іскри чому я згораю до тла.
Я памʼятаю було всього мало та не болі,
Я памʼятаю ми дорослішали поневолі,
Я памʼятаю як не вірили у слово доля,
Потім зустрілись за 10 років бі